Я поднималась с набережной на самый верх, в центр города. Шла не очень быстро, на подъём всё-таки. Ну и, чтобы немного отвлечься, рассматривала новые здания, нарядные витрины, красочные растяжки через весь проспект. Прохожих было совсем немного, и эту пару я заметила сразу, ещё издалека.
Они вместе - то убыстряли шаг, то останавливались и, возможно, о чём-то переговаривались. Потом он вдруг вырвался вперёд на несколько шагов, резко остановился и стоял спиной к ней, напряжённо ожидая, пока она приблизится. Неожиданно развернувшись в тот момент, когда она поровнялась с ним, крепко схватил её за плечи и начал трясти. Теперь я, наконец, воочию поняла, что это значит - трясти «как грушу». Он просто в упор смотрел на неё и, не произнося ни слова, тряс за плечи…
Я немного напряглась. Но с дороги не свернула. Дать отпор нахалу – святое дело… А уж про женскую солидарность тут и говорить не приходится!
Такое наше племя, какие наши годы…
Я уже приготовилась стать свидетелем конфликта или даже соучастником. Мысленно отрабатывала известный кик-боксёрский приём, припасённый на самый экстренный случай в жизни – мало ли…
Когда я приблизилась к ним настолько, чтобы рассмотреть лица, то с удивлением отметила, что они уже далеко немолоды и, вполне возможно, супруги…
Но это, конечно, только предположение.
Мужчина несколько ослабил хватку и теперь уже был не так напорист. А она вдруг, совсем неожиданно для меня, схватила его руку и поднесла к губам, припала к ней страстным поцелуем, потом прижалась щекой и не отпускала ещё какое-то время, пока я не прошла мимо них…
Подъём по проспекту заканчивался переходом на светофор. Мне там пришлось подождать немного, и я, не удержавшись, оглянулась и увидела, как эта пара уже немолодых людей, крепко взявшись за руки, резво сбегает к набережной от любопытных глаз случайных прохожих…
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
